МИХАЙЛО ЛЕВИЦЬКИЙ - ЗАСНОВНИК РУХУ ТВЕРЕЗОСТІ В ГАЛИЧИНІ

    На початку ХІХ ст. у провідних країнах світу на місці крихітних ви­ноку­рень та гуралень постали заводи й фабрики з виробництва алкоголь­них речо­вин. Відтоді, їх виготов­лення поча­лось у промислових мас­штабах. Влас­ники цього бізнесу за рахунок кількості зробили алкоголь доступним для усіх верств суспільс­тва, отримуючи колоса­льні прибу­тки.

Доступність спирто­вмісних хімі­ка­тів зумовила появу пияцтва (або ал­ко­голі­зму) не лише як шкід­ливої звички окремих людей, а цілих народів. У той же час, реак­цією і фо­рмою відвернення цього згубного явища став рух твере­зості. Пер­шим тверез­ниць­ким товариством у світі було Братство тверезості у США, 1808 р. (діє до­нині).

У Галичині модернізація алкогольного промислу почалася у 1830-1840-х рр. Зокрема, в 1841 р. тут діяли 203 ново обладнані підприємства, які виробляли по 60-100 тис. пляшок горілки на рік, або 50% алкогольних отрут від усіх 2300 гура­лень Га­личини. Тому, масове пияцтво не оминуло й нашого краю[1, с.86].

Проблема ускладнювалася тим, що шляхта володіла правом пропінації (або «примус пропінаційний»  право виготовлення та безподаткового збуту алко­голю на території своїх володінь). Завдяки цьому, пани могли будувати по се­лах корчми та здавати їх в оренду. Відтоді, корчми стали джерелом пияцтва в цілій Галичині.

Як форма соціально-політичного протесту цілеспрямованій алкоголізації на­селення під егідою греко-католицького духовенства виник рух тверезості. Засно­вником та ідеологом руху став видатний український патріот і гуманіст  митро­полит Михайло Левицький (1774 – 1858). Він першим зорганізував нама­гання то­гочасної галицької інтелігенції запобігти величезній проблемі – духов­ній та фізи­чній деградації українського суспільства під впливом алкоголю.

3 жовтня 1844 р. М. Левицький видав куренду (послання), в якій обґрунто­ву­вав потребу заснування братств тверезості  організованої форми відвер­нення пияцтва.

Братства, як правило, засновувалися при церквах. Перші із них були ство­рені у Львівській, Перемишльській та Станіславівській єпархіях. Кожне братс­тво мало облікову книгу своїх членів – «Книгу братства тверезості» (або «Зо­лоту книгу тверезості»), куди вносилися короткі дані кожної людини, а згода її вступу скріп­лювалася підписом. Кожному членові видавалася гра­мота, як свід­чення принале­жності до братства.

Вступ до братства тверезості був добровільним, хоча траплялися випадки, коли священики вважали відмову вступу гріхом. Сам же митрополит М. Леви­ць­кий у своїх відозвах до духовенства постійно наголошував на виключній до­брові­льності запису до нього [1, с.85].

Вступаючи до братства людина складала обітницю тверезості  публічну клятву відречення будь-яких алкогольних речовин на певний період часу (від де­кількох років до вічності). Присяга виглядала так: «Чиню перед Господом Бо­гом, Пречистою Дівою Марією і святим Ангелом Хоронителем урочисте по­станов­лення в уживанню палених напоїв хоронитися за поміччю Бога і в міру сил своїх до того других побуджати». Для віруючого вона мала глибоке духо­вне значення, утримуючи його від спокуси вживання алкоголю. Також, клятва до певної міри зобов’язувала людину допомагати своїм ближнім, котрі зійшли з правильного життєвого шляху[4, с.23].

Кожен священик під час богослужінь зачитував проповіді про шкоду вжи­вання алкоголю й тютюну. У проповідях говорилося про пагубний вплив цих от­рут не лише для організму, а й для душі людини.

До середини 1850-х рр. рух тверезості набув справжньої масовості: до братств вступали цілими селами. Заслуговує уваги той факт, що в 1845 р. із 855 тис. віру­ючих греко-католиків Перемишльської єпархії 272 тис. вступили до братств[3].

Окрім створення братств дієвим інструментом руху тверезості була органі­за­ція протикорчемних плебісцитів. Тогочасне законодавство волею більшості гро­мади дозволяло знести корчму в будь-якому населеному пункті. Хоча, че­рез адмі­ністративний опір шляхти та євреїв-орендарів, а також лобізм у владі істо­рія знає пооди­нокі випадки. Більш дієвим способом усунення корчем було їх бойкоту­вання. Подекуди, активісти вдавалися й до підпалів[2, с.5-15].

Хвиля руху тверезості помітно скоротила кількість відвідувачів корчем. Від­так, скоротилися прибутки власників алкогольного промислу. Обструктивні за­ходи активістів руху у єврейській пресі, навіть, були змальовані як прояв анти­се­міти­зму.

У численних петиціях корчмарів та дідичів до Галицького Сейму та Віден­ського уряду необхідність скасування руху тверезості мотивува­лася великими втратами до бюджету держави[1, с.86]. Тому, стараннями алкогольного лобі у вла­дних колах, наприкінці 1850-х рр. перша хвиля руху тверезості пішла на спад.

  

Без перебільшень митрополита Михайла Левицького можна вважати бать­ком руху тверезості в Галичині. Це феноменальне суспільне явище було реак­цією представників української інтелігенції на цілеспрямовану алкоголізацію суспі­льст­ва з боку панівних народів. Результати діяльності руху, на перший по­гляд, непомі­тні. Але, з другого боку, завдяки активному донесенню ідеї твере­зості вдалося від­вернути найгірше – генетичний та духовний занепад тогочас­ного україн­ського соціуму.

Здобутки тверезості продовжили, і примножили достойні наступники М. Ле­вицького  Сильвестр та Йосип Сембратовичі, Андрей Шептицький, а також світ­ська інтелігенція представлена товариством «Відродження».

Примітки

1. Кузик М. Роль греко-католицького духовенства в боротьбі за тверезість // Історія. – 2010, №4.

2. Лаба В. Як галичани йшли шляхом національного відродження 100 років тому. (З історії бой­котування коршми в Галичині у 1902 – 1914 роках). – Львів, 2008.

3. Савчук Б., Білавич Г. Учням гірських шкіл про антиалкогольний рух на Прикарпатті [Елек­тронний ресурс]. – Режим доступу: www.gs.frankivsk.org/Content/files/Magazine/1/docs/

4. Садовий В. Пияцтво і боротьба з ним на українських землях у XV – XX століттях. – Дро­гобич: ПП «Швидкодрук», 2009.