РАКОВІ ПУХЛИНИ НА ТІЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ

Духовність нації – це індикатор її психічного здоров’я. Духовність подібна до живого організму: вона зароджується, розвивається, хворіє, інакше кажучи – відбуває свій життєвий цикл. У періоди послаблення на тілі духовності з’являються злоякісні пухлини, які, коли їх не лікувати, призводять до загибелі народу. Історія багатьох цивілізацій (вавилонська, грецька, римська, а тепер європейська) підтверджує: коли духовність глибока й сильна, то сильний і народ; коли духовність слабка – нація занепадає і вимирає.

Уже більше десяти років українська духовність занепадає: на її тілі з’явилися злоякісні пухлини. На перший погляд їх не видно, але якщо прислухатися, то можна відчути важке дихання цього хворобливого стану.

У Радянському Союзі церкви були заборонені, а релігія названа «опіумом для народу». Тим не менше, люди відправляли таємні служби, справляли хрестини, вінчання, похорони за участю священиків. За період незалежності постали тисячі церков, але суспільство від цього не стало духовно сильнішим. Як це не парадоксально, але заборона робила українську націю духовно стійкішою, ревною, більш зібраною. Напевне тому, що люди хотіли вірити й бути з Богом.

До слова про радянську мораль. Остання виховувала слухняного виконавця волі партії, але виконавця обов’язком якого, було дотримання чітких ідеологічних та культурних рамок. Радянська система виховання і освіти прищеплювала високі цінності: повагу до дорослих, сімейність, любов та повагу до ближнього, до жінки, скромність, самопожертву, любов до батьківщини, подружню вірність та багато іншого, і що найголовніше – повне табу на інтимні теми¹.

Перша злоякісна пухлина на тілі української духовності з’явилася з розпадом СРСР, коли держава втратила монополію на формування суспільної моралі. Останню, наче іграшку, почали передавати з рук у руки режисери, актори, співаки, «зірки», політики та інші публічні люди, як правило, з низьким рівнем культури й духовності.

Для підміни традиційного світогляду до України хлинули потоки т.зв. «прогресивних західних цінностей»: еротика, порнографія, гомосексуалізм, «секс-просвітництво», «гендерна рівність», толерантність до дітовбивств – абортів, фільмів зі сценами насильства, мазохізму, відкритої зневаги до церкви, релігії та багато іншого аморалізму. У такий спосіб, було заповнено порожнину таємничості щодо інформації від якої радянських громадян оберігала міцна державна ідеологія. І від середини 1990-х рр. почалося поглиблення духовної кризи українського суспільства, підсилене кризою політичною та економічною, що закономірно породило зневіру людей в завтрашньому дні.

Усе це стало живильним ґрунтом для проростання наступного ракового метастазу на молодому тілі нашої духовності – цілеспрямованої алкоголізації (наркотизації) українського суспільства. У новій Україні розпочали свою роботу іноземні тютюнові корпорацій, створивши потужне лобі у Верховні Раді та Кабінеті Міністрів. На кожному кроці – біля шкіл, церков, лікарень, на зупинках, як гриби після дощу, почали з’являтися кіоски та магазини, в яких цілодобово можна купити легальні наркотики – алкоголь та тютюн. І ось, що ми маємо: у 1991 р. на одного українця (враховуючи немовлят) вживалося 5,86 л чистого спирту за рік; у 1999 р. – 3,93 л, а в 2012 р. – більше 15 л!²

Для максимальної доступності, ціни на алкоголь були занижені, а на продукти харчування – завищені. Відомі люди – часто кумири дітей – А.Шевченко, брати Кличко, О.Лісогор та багато інших, знялися у рекламі спиртних отрут. Згідно з даними ВООЗ, українські діти вперше вживають алкоголь у віці 11-12 р. У підсумку, про яку духовність може йти мова, якщо в період свого найбільш інтенсивного фізичного та інтелектуального розвитку дитина пошкоджує свій мозок – інтелектуальний та духовний центр, втрачаючи здатність мислити адекватно!? А про ціннісні орієнтири, віру в Господа, любов до Батьківщини та інші високі категорії говорити взагалі не приходиться.

Ще одною раковою пухлиною – неодмінним супутником алкоголізації – є бари, ресторани, гральні автомати, розважальні заклади та місця торгівлі алкоголем біля церков та інших сакральних споруд³

Розташування таких закладів біля церков накладає на свідомість людей певний відбиток: буцімто якщо так є, то це нормально. І в підсвідомості людини виникає парадоксальний стан: з одного боку, заклад для розваг, як правило, з алкоголем та усіма фізичними й моральними наслідками, що в основі є гріхом. А з другого, – церква, з її духовними настановами й заборонами.

У кінцевому результаті за столом де присутній алкоголь, людина губиться, і починає діяти за законом стада – не може порушити неписаних правил поведінки; «діє так, як усі». Забуваючи про духовність, втрачаючи совість та уявлення про гріх, людина сповнюється не святим духом, а всього-на-всього, алкогольним «душком». А виходячи звідти, (звичайно у нетверезому стані) – вона не звертає уваги на церкву, проходить мимо, не відчуваючи ані яких докорів та сум’яття.

Біда полягає у тому, що абсолютна більшість відвідувачів таких закладів – це молоді люди до 30 років – цвіт і надія української нації. Молодь, яка писатиме книги та прийматиме закони, працюватиме інженерами, педагогами, юристами, лікарями, і т.д. А на яке майбутнє можна розраховувати, коли діти та молоді люди не мають духовного світобачення? Очевидно, що такий стан справ не додає оптимізму.

Ще одна ракова пухлина розростається на українському селі. Село, яке століттями було колискою душі нашого народу; село, яке оберігало нас від згубного впливу аморальних віянь та плекало велику сім’ю – основу сильного суспільства. На жаль, у наші дні українське село вмирає. На сьогодні в селах створені усі умови не для просвітництва та збагачення знань, а для цілодобового придбання алкоголю дорослими та дітьми, у тому числі, біля церков, цвинтарів, і т.д.⁴

У наш час, дозвілля сільської молоді – це не як колись – музика й танці, а це суботні вечірки з повним набором спиртних отрут. Як наслідок – перелюби, розпуста, лихослів’я, агресія та багато іншого бруду. А в неділю вранці, із захмелілим мозком молодь іде до церкви. І про який зв’язок із Богом може йти мова, коли духовний центр людини незворотно пошкоджений наркотиком, а наступна субота не за горами!

Хіба потрібні ще якісь пояснення такого низького рівня духовності нашої молоді? Молоді, яка проводить дорогоцінний час не в бібліотеці, чи в молитві або мудрому спілкуванні, а в пияцтві, перелюбі чи за переглядом безглуздого та шкідливого для психіки телеефіру. Саме так, формується шаблон поведінки, який відкидає віру в Бога, любов до ближнього, до батьківщини, повагу до жінки та оточуючих. За відсутності правильних орієнтирів, богом для молоді та підлітків – ще несформованої та не дозрілої категорії людей – стають розпусні розваги, телевізор та Інтернет (його гірший бік). Останні, заплямовують юну свідомість брудом сьогодення, який у привабливій обгортці «західних цінностей» так легко вливається в голови наших дітей.

Навіть уведення до шкільної програми основ християнської етики, помітно не вплинуло на формування глибокого духовного світовідчуття українських підлітків. Такий низький результат свідчить про докорінну неправильність просвітницької політики. Загальнодержавні документи – «Діти України» (1996 р.) та «Національна програма патріотичного виховання громадян» (1999 р.), попри свою фундаментальність, конструктивність і блиск, більше скидаються на радянські лозунги періоду застою. На практиці вони не виконуються.

Щоби змінити на краще такий порядок речей, потрібна копітка духовна праця з дітьми та молоддю, для навернення її до наших традиційних національних цінностей, як норми життя кожного свідомого українця. Українця, який любить свою країну, плекає її, вболіває за неї усім своїм серцем. Таке духовне виховання повинно підкріплюватися роботою засобів масової інформації, які на даний час продукують цілий букет моделей аморальної поведінки.

Також, один із наріжних каменів перемін є філософія освіти. Сучасна українська освіта, під ковпаком європейської інтеграції, сліпо наслідує західний зразок, і виховує бездуховну, меркантильну істоту, бездумного споживача та руйнівника природи. Натомість, нам потрібна така парадигма освіти, основою якої є глибока духовність та гуманістичний світогляд; освіта, яка виховує людину-творця, частину цілого.

Ось декілька кроків, які, на думку автора, допоможуть подолати духовну кризу в Україні:

- заборона фільмів, серіалів, музики, передач, програм та іншої інформації зі сценами вживання алкоголю та інших наркотиків, вбивств, насильства, одностатевих відносин, лихослів’я, порнографії, еротики, про дітовбивства (аборти) та іншу аморальну поведінку;

- заборона будь-якої продукції, яка поширює інформацію про т.зв. «секс просвітництво», «гендерну рівність», «безпечну статеву поведінку із засобами контрацепції», планування сім’ї тощо. Натомість, пропаганда збереження цнотливості, підтримання чистоти дошлюбних відносин, формування міцної сім’ї;

- перенесення закладів торгівлі алкоголем, тютюном, гральних автоматів якнайдалі від церков, навчальних закладів, зупинок, лікарень та інших людних місць;

- законодавча заборона розважальних закладів де демонструються оголені тіла (аналогічно і щодо друкованої продукції), культ насильства, або інші збочення, котрі розбещують людей;

- пропаганда тверезості, гуманності, любові до природи та інших християнських чеснот як основи фізичного, інтелектуального та духовного розвитку людини, а також відродження та добробуту нашої держави;

- поширення у кіно, музиці та усіх інших засобах масової інформації християнських, правдивих цінностей та чеснот – любові, віри, чесності, поваги, кохання, правди та інших;

- зміна парадигми освіти (що було описано вище); постійний контроль над цим процесом з боку спеціально відібраних – духовно й культурно багатих людей, котрі глибоко усвідомлюють дану проблему та знають як її вирішити.

Духовний занепад України можна і треба подолати. Але для цього, не достатньо прийняти програму, і втілювати її. Проблема повинна постійно висвітлюватися в ЗМІ. Кожен свідомий українець повинен стати джерелом духовності, високої моралі та доброти; думати про майбутнє, і вкладати душу в кожне сказане слово та вчинок. Тільки хороший особистий приклад, може стати основою духовного відродження нашої Батьківщини. Здоровий дух – здорове тіло! Лише твереза та духовно сильна Україна може стати великою державою у третьому тисячолітті.

1 Тут пригадуються слова Л.Брежнєва – «в Радянському Союзі немає сексу». Ще б пак! В СРСР були інтимні відносини, і робити їх предметом гласності, тим більше з екранів телевізорів, вважалося злочином. Радянські ідеологи прекрасно розуміли, що поширення інформації на інтимну тематику розбещує людей (тому в Радянському Союзі до 1980-х рр. не було жодного еротичного чи порнографічного журналу!), особливо молодь, що в кінцевому результаті призводить до духовної та фізичної деградації суспільства. Наочним прикладом цього є Франція, Німеччина, Бельгія, Велика Британія та інші т.зв. «цивілізовані країни», в яких процвітає культ гомосексуалізму, педофілії, онанізму та інших збочень. До прикладу, в Голландії (Амстердам) існує практика здавати в оренду церкви лесбіянкам для вечірок, що є свідченням повного духовного колапсу суспільства.

2 Незворотне згасання етносу починається при вживанні восьми і більше літрів абсолютного алкоголю на одну людину.

3 Зокрема у Львові, таких місць – десятки. Автор узяв до уваги найбільші сакральні пам’ятки, і розташування закладів торгівлі алкоголем біля них у радіусі 50 метрів. Навколо периферійних церков ситуація не краща, а така жахлива картина спостерігається по всій Україні. Отже, навколо Кафедрального собору – 6, біля Вірменського собору та церкви Преображення Господнього – 7, поблизу Домініканського собору – 5, біля Успенської церкви – 3, біля церкви Андрія та Бернардинського монастиря – 5, біля церкви Петра і Павла – 2, коло церкви Ольги та Єлизавети – 3, поблизу Собору Святого Юрія – 3, біля монастиря Кармелітів – 2, біля церкви св. Миколая – 2, біля монастиря Бенедиктинок – 1, біля Личаківського та Янівського кладовищ – 6, поблизу церкви Єзуїтів – 7.

4 Якщо більше ста років тому, деградації українського села сприяли евреї-корчмарі, тримаючи у своїх руках торгівлю алкоголем, то на сьогоднішній день цим займаються «браття-українці».