Американські вчені нарахували більше 90 шкідливих звичок. Серед них, окрім вживання наркотиків (алкоголь, тютюн та інші), є ще плювання, привселюдна відрижка, лихослів’я, колупання в носі, обкушування нігтів та багато інших. Доволі часто вияв цих та інших поганих звичок можна спостерігати на вулиці, у громадському транспорті, у закладах громадського харчування тощо. Нерідко подібне спостерігається навіть серед дошкільнят. На здивування оточуючих – «чому дитина це робить, хто її цьому навчив?» – можна з сумом відповісти: дитина переймає поведінку дорослих.
Мета цієї короткої замітки – підняти деякі етичні проблеми нашого сьогодення, і звернути на це особливу увагу батьків.
Поширеним атрибутом сучасного дозвілля багатьох людей, є лузання соняшникового насіння. Це, до речі, також шкідлива звичка. Але шкодить не насіння, – воно по своїй природі є корисним, а шкодить плювання лушпиння. Якраз оте плювання руйнує культуру й етику нормальної людської поведінки.
Часто, лузання насіння доводиться бачити серед молодих батьків. Особливо непокоїть поведінка молодих матерів. Іноді доводиться бачити матір, котра одною рукою везе дитячий візок, а другою їсть насіння, плюючи вбік. Так, вона, не усвідомлюючи згубності, передає цю шкідливу звичку своєму немовляті.
Батько і матір, в уяві малюка – найрідніші люди: чуйні, добрі, турботливі, ласкаві, одним словом, зразкові в усьому. Батьківську поведінку малюк сприймає за зразок. Уже з самих пелюшок, батьки є першим вчителями дитини, і саме вони закладають фундамент майбутньої, особистості, громадянина, патріота, і, звичайно ж, освіченої та культурної людини. Але якщо батьки далекі від усвідомлення власних шкідливих звичок, як от плювання, нецензурна лексика (або ж засмічена сленгами та русизмами мова), колупання в носі, дратівливість, конфліктність і т.д., то дитина їх обов’язково перейме: батьки виховують дітей за своєю подобою.
Результати «насіннєвої» шкідливої звички, це не лише обпльовані тротуари чи зупинки. Купи сміття виростають після кожної перерви під шкільними партами, в коридорах навчальних закладів, у громадському транспорті, і т.д. Більше того, подібна ситуація вже тривалий час спостерігається не абиде, а в театрах опери та балету! Тут потрібно глибоко замислитися; це констатація глибокої естетичної кризи молодого покоління – майбутнього України. Покоління, яке виховуватиме дітей, будуватиме державу, писатиме книги, прийматиме закони. А яким може бути майбутнє нашої держави, при такій низькій культурі теперішньої та прийдешньої молоді?
Ще одна проблема, яка викликає пересторогу – це нецензурна лексика. Лихослів’я – один із найгірших пороків людської свідомості. Це ознака бідності словникового запасу, примітивного інтелекту та духовної вбогості людини. Боляче й подумати, що таким «взірцем» можуть деякі батьки.
Іноді, з батьківського оточення дитина, навіть, пелюшкового віку чує нецензурні слова та непристойні вирази. Дитина їх не розуміє; маля їх просто чує, запам’ятовує, а потім повторює. Ймовірно, батьки (або родичі) вважають, що дитина ще нічого не тямить. Це велика помилка. До п’яти років дитя відчуває навколишній світ, всмоктує з нього геть усе: звуки, рухи, поведінку інших людей, і т.п. Саме тому, батькам варто сподіватися, що малюк рано чи пізно озвучить ці брудні висловлювання.
Те саме стосується сленгів, русизмів, не літературних виразів та іншого сміття у мові. Якщо батьки не зважають на чистоту мови, і розмовляють з дітьми брудною вуличною говіркою, тоді й дитина набереться того ж, і нестиме у своє середовище. Тому батьки повинні вділяти велику увагу та нести відповідальність за своє мовлення, і стати для дитини взірцем його чистоти.
Буває й таке, що батьки скаржаться, мовляв, їх паросток «нахапався» брудних слів у дитячому садочку, а винні в цьому вихователі. Насправді винні не вихователі, а тим паче не діти. Вина покладається на батьків, котрі лихословлять при своїх малятах, або ж допускають, що вони це чують. Малюки, підхоплюють, і несуть ці слова в дитяче середовище. Дитина почула – дитина повторила.
Повага до старших людей, також закладається з пелюшок. Доволі часто, люди похилого віку скаржаться на те, що більша частина молоді не вступає місця в транспорті, бурхливо реагує на зауваги, конфліктує, зневажливо ставиться до пристарілих людей. Причин безтактовності багато, але знову-таки, в основі лежить дитяче виховання.
Типова ситуація в громадському транспорті: сидить дитина 10–12-го річного віку, дивиться у вікно, слухає музику. Над нею стоїть її бабуся (тато, мама, чи дідусь), років зо 70, із дитячим рюкзаком на плечі, музичним інструментом і пакетом у руці. Дитина сидить, а стара людина стоїть! Вочевидь, ця дитина не буде знати етичної норми, яка зобов’язує молодших поступатися місцем старшим. Коли змалечку дитині, яка мала достатньо років щоби постояти, її вихователі вступали місце, кажучи – «нехай малеча сяде», то вона ніколи і нікому місцем не поступиться. Більше того, вона показуватиме поганий приклад своїм одноліткам, а бур’ян дуже швидко росте. Тому з самого малечку батьки, особистим прикладом повинні прищеплювати дітям повагу та любов до старших.
Скромний викладацький досвід автора цих рядків підказує, що існує простий та ефективний спосіб прищепити дітям та підліткам таку важливу рису, як тактовність. Дискусія навколо описаної вище проблеми, піднімалася серед підлітків одного львівського ПТНЗ. Їм було поставлено доволі просте запитання: якщо б ви сиділи, а збоку стояла ваша матір (батько, дідусь, бабуся), – ви б уступили їй місце? Усі відповіли «так». Аналогічна відповідь була дана на запитання про сестру, дівчину чи дружину.
Не факт, що підлітки вчинять саме так у подібній ситуації. Але коли підліток чи молодик ставить самому собі подібне питання, моделює ситуацію в своїй уяві, переживе її, тоді йому буде не важко прислухатися до голосу своєї совісті. А совість, завжди підкаже правильне рішення – те, що йде від душі. Подібні питання апелюють прямісінько до людського єства, тому пробуджують у молодої людини найкращі, дані природою риси характеру – любов, співчуття, милосердя, увагу, повагу.
Основам етики, культурності та іншим рисам хорошої поведінки, діти повинні навчатися, перш за все, у сім’ї . Необхідно, щоби таке научання було очищеним від вульгаризму, брутальності, лайливих слів та брудних помислів. Якщо цю просту аксіому усвідомлять молоді батьки, приділяючи більше уваги культурі й етиці в сімейній педагогіці, тоді й суспільство стане більш культурним. Проблема особливо актуальна для покоління, яке народилося в 1980-х – поч. 1990-х років. На даний час воно переживає глибоку кризу цінностей та орієнтирів. І якраз це покоління на сьогодні відтворює нове. Дуже важливо не втратити цей історичний момент, очистити і продовжити нашу споконвічну глибоку культуру.
Для виконання такої важливої місії потрібно щоби батьки, педагоги, діячі культури, мистецтва, і, зрештою, усі мислячі люди, були хорошим взірцем плекання та любові традиційної української суспільної моралі. Лише так ми зможемо зберегти нашу культуру – цвіт української ментальності, завдяки якій нам вдалося через віки перенести свою ідентичність.
Немає коментарів:
Дописати коментар