ПРО СУТНІСТЬ ГАЗЕТНИХ АЛКОГОЛЬНИХ МІФІВ

В нашій країні закон захищає алкоголь від дії людини,

а не людину від дії алькоголю…

Упродовж тривалого часу в багатьох повсякденних, спеціалізованих газетах та журналах динамічно поширюється неправдива інформація про користь малих доз алкогольних речовин¹.

Авторами цих ексцентричних міфів є власники алкогольного бізнесу. Винятково в їхніх споживчо-меркантильних інтересах обертаються промовисті поняття на зразок: «культура споживання», «помірне вживання», «відповідальне споживання», і т.д. Мабуть не дивно, що в таких публікаціях спиртовмісні речовини гармонійно оточені аурою респектабельності: відсутня будь-яка інформація про їх шкоду, здатність викликати звикання. Не знайти й згадки про те, що кожна алкоголезалежна людина починала саме з мінімальних доз алкоголю – т.зв. «культурного вживання».

Вище наведена фабула більше відома під назвою «культури пиття» (а по суті – програма споювання суспільства). Працюючи пліч-о-пліч цю псевдо теорію відкрито впроваджує дует власників рекламного та алкогольного бізнесу. Наслідок реклами  це задоволення фінансових апетитів власників алкобізнесу – тисячі-мільйони нових клієнтів, і як результат  мільярдні грошові потоки двом сторонам.

Зазначимо, що на відміну від наукових теорій, якими, до прикладу, оперує наука собріологія (про тверезий спосіб життя), фізика, хімія та інші,  теорія «культури пиття» (або т.зв. «поміркованого вжитку») не має ніякого наукового чи фахового інструментарію. Головним і єдиним інструментом цього згубного міфу є промовиста реклама, яка ставить за мету силоміць розширити коло споживачів за рахунок дітей, молоді та дорослого покоління. Найбільшим вмістилищем алкогольної міфології є засоби масової інформації.

  

Газетно-журнальні міфи про користь алкогольних наркотиків мають визначену тенденцію конструювання своїх положень. Перше, як правило, вони базуються на працях «геніальних» зарубіжних вчених – наркологів, психологів, психотерапевтів та ін.; по-друге, відсутні посилання на джерела інформації. Третє, автори таких статей навмисно замовчують цифри смертності та згадки про шкоду етанолу для людського організму. Четверте, в них відсутня інформація про глобальність проблеми – наслідки вживання алкоголю як для окремо взятої країни, так і у світі загалом. П’яте, такі міфи створюють у читача ефемерне уявлення корисності алкоголю, оскільки подана про нього інформація  деформована, і викликає в читача лише хороший пієтет. Шосте, автори міфів завжди плюндрують правду: вони утверджують думку про те, ніби то спиртовмісні речовини були, є і повинні бути неодмінним атрибутом для кожної людини.

Так виглядає одна з варіацій програми споювання, якою охоплений фінансований виробниками алкоголю медіа простір. Один із таких алкогольних міфів був втілений у грудневому випуску популярної українсько-російської «Цікавої газети» («Интересная газета») у рубриці «Зцілення. Здоров’я, довголіття, народна медицина» за 2011 р. під назвою «Скільки пити, щоб не спитись» («Сколько пить, чтобы не спиться»).

  

Стаття репрезентована влучно вмонтованими цитатами (закономірно джерело не вказується) британських вчених-експертів – Ніка Шерона («спеціаліста із клініки Саутгемптону»), і Яна Гілмора – «професора Королівського медичного коледжу»².

Зазвичай, схожі міфи починаються із визначення суті проблеми: що таке алкоголізм, або алкогольна залежність. Автори статті кажуть, що алкоголізм це – «зловживання алкоголем», а проблему вбачають у тому, що люди до сих пір не знають можливої кількості алкоголю для вживання.

Тут, головного акценту вартує фраза: «люди до сих пір не знають, яку кількість алкоголю їм вживати». З неї випливає, що усе життя людства – від первісного стада до інформаційного суспільства ХХІ століття – це історія пошуку й вирахування цифри кількості отрути – алкоголю, яку можна вживати, а яку ні.

Сміховина цитованих слів полягає в тому, що якби вид Homo sapiens займався подібними обрахунками, то сучасна цивілізація не користувалася би ані комп’ютером, ані мобільним зв’язком. Рід людський залишися би первісним стадом одягаючись у шкури тварин та користуючись кремнієвими знаряддями праці – ґенетично обірвався би ще в період анімізму чи тотемізму. Зрештою, люди котрі намагалися вирахувати для себе таку цифру – давно покійники, або через хвороби, спричинені вживанням спиртних рідин не в змозі насолоджуватися життям.

Ще одною дієвою складовою алкогольних міфів є їхня наповненість абстрактними «допустимими», «граничними», «нормальними», і т.д. – кількостями алкогольних речовин для людини. У нашому випадку британські експерти вважають, що звикання є ключовою проблемою алкоголіків, і тому радять два-три дні на тиждень не вживати алкоголь, щоби організм відвик від його дії. За такої умови читачеві не прийдеться вливати в себе надто багато, щоби досягнути бажаного ефекту.

Звернімо увагу, що алкогольний підтекст наведених слів вочевиднюється тільки в процесі нескладного синтаксичного аналізу. Відтак, читач починає поступово розуміти їх суперечливість здоровому глузду.

Перше, якщо людина вживає алкоголь (а в наведеному уривку логічно випливає таке твердження) – це звичка. Адже, як будь-який наркотик алкоголь викликає звикання незалежно від дози. Не важливою є частота його вживання: один раз на тиждень, два чи три. Самий факт вживання з певним часовим інтервалом  це та сама фізична і психологічна звиклість.

Отож, наведені слова є прикладом філігранної підібраності спекулятивних цитат авторами подібних міфів для підтасовування понять до своєї мети. Читачеві намагаються втовкмачити у свідомість те, що він мусить «проковтнути» без попереднього обдумування, а не те, що змусить його задуматися.

Друге, автори навмисно не роз’яснюють, яким чином організм відвикатиме від дії алкоголю якщо людина не вживатиме його два-три дні на тиждень. Логіка побудови експерта вказує на те, що: а) людина вживає спиртні рідини щодня; б) якщо експерт радить два-три дні не вживати, і, нехай, людина не вживатиме. Тоді, залишкових 3-4 дні тижня він мовчки допускає вжиток етанолу.

Третє. Звикання, мовою медицини – це процес нейроадаптації організму до дії алкогольних речовин. Оскільки алкоголік – це post factum – людина залежна від алкогольних психотропів. Тоді, якщо 2-3 на тиждень не вживати, а решту вживати – за таких умов людина, як не крути,  справжнісінький алкоголік. Четверте, за логікою авторів й спеціалістів статті усі, хто вживає спиртовмісні хімікати – алкоголіки. Адже, слово вживання апелює до систематичності, а не одноразовості споживання алкогольних речовин.

П’яте. Автори статті вперто переконують широкий загал у тому, що вжиток алкоголевмісних речовин має на меті стан сп’яніння, який їхнім жаргоном називається «бажаний результат», «розслаблення», «відпочинок» тощо. На противагу відзначимо: на основі десятків наукових досліджень норвежець Х.О. Фек’яєр довів, що процес вживання алкогольних та інших наркотиків, з наслідковим сп’янінням – не є самоціллю його вживання. Останнє має не більш аніж символічне значення. Саме тому «пляшка пива з друзями», «бокал вина за зустріч», і т.д. у своїй підоснові об’єднує людей навколо культу³ (або обряду) – проведення часу, приналежності до групи індивідів тощо, а не мети «розслабитися» чи «посмакувати», як твердять автори⁴.

На мою думку, вище перераховані зауваги уможливлюють сприйняття подібної інформації під критичним кутом. Шкода, що головному редакторові газети Марині Корольовій забракло часу чи пізнавального інтересу завітати, до прикладу, на сайт всеукраїнського ГО «Твереза Україна» (www.tvereza.info) для ознайомлення з інформацією про властивості алкогольних хімікатів. Адже, передана панною автором/редактором думка спеціалістів спускає британську науку на маргінальний рівень.

Одною із ключових ознак усіх алкогольних міфів є згадувані нами поняття – «шкідливі/нешкідливі», «допустимі», «відповідальні» та інші дози алкоголю. За словами авторів статті, британські вчені-спеціалісти настійливо закликають кожну людину знати, скільки алкогольної отрути допустимо вживати щоби це не зашкодило печінці. Експерти закликають читача знати свою кількість алкоголю, оскільки печінка не буде боліти доти, доки не буде пізно. Біолог Шерон зазначив, що людина може «спокійно пити» 10-15 років не відчуваючи ніяких симптомів хвороби, а печінка відреагує тільки тоді, коли «рівень негативного впливу» алкоголю досягне критичної позначки⁵.

Складається враження, що окрім негативного впливу для печінки існують якісь сприятливі дози алкоголю?! Але навіть натяку немає, що саме печінка приймає другий алкогольний удар (перший – шлунок): 20% етанолу розчіплюється в печінці, а будь-яка його доза для органу виключно шкідлива.

Як бачимо, наведений уривок скрізь просякнутий закликами вживати алкоголь. Їх правдоподібність, з одного боку, зумовлена тим, що вони сказані британським експертом. А з другого,  над безвідмовним сприйняттям такого синтаксису з ентузіазмом потрудилися не доброчесні філологи та психологи.

  

З-поміж загальних ознак алкогольних міфів (вище наведений пасаж є хорошим прикладом) вартує детальніше проаналізувати конкретні словосполучення. Фраза 1: «скільки одиниць алкоголю ви можете вживати дуже важливо».

Ключові слова – «можете вживати», вустами зарубіжних вчених – подані у позитивному сенсі, мало не як життєва настанова до читача. Автори беззастережно оминули увагою всі наслідки вживання алкогольних речовин, а натомість ніби стверджують: «алкоголь вживати можна, але треба знати скільки одиниць щоб не переборщити».

Підтвердженням викривленості інформації в алкогольних міфах є відсутність у них нормальних життєвих категорій на кшталт: «вживати алкоголь безглуздо, безвідповідально», «відсутня будь-яка потреба вживати алкогольні наркотики», або «нормальна робота організму несумісна з алкоголем», чи «тверезість – норма життя», або ж «вживання алкоголю – це самознищення» та інших. Натомість, ми спостерігаємо підміну понять: заклики до тверезості скрупульозно заміняються спонуками вживати спиртні вироби.

Про всмоктування алкоголю печінкою аргумент був наведений вище. Але детальнішої уваги вартує фраза 2: «Ви можете спокійно пити 10 або 15 років».

Подібні репліки продукуються для якомога ґрунтовнішого переконання читача у нешкідливості алкоголю упродовж вказаного часу. Іншими словами автор каже: «впродовж 10-15 років пийте собі спокійно й нічого страшного у цьому немає, а печінка якось собі відновиться». Проте, умисно нівелюється науковий факт: вживання алкоголю упродовж 10-15 років (навіть у т.зв. «допустимих» чи «помірних» кількостях) у 60% випадках закінчується цирозом, або іншими смертельними хворобами.

Третя фраза  «рівень негативної дії» та подібні до неї за значенням зустрічаються майже у кожному алкогольному міфі. Як правило, читач одразу не вловлює езопівської мови: «якщо є негативна дія при більшій кількості алкоголю, тоді є й позивна при меншій». Як не парадоксально, але такі закодовані метонімії автори відправляють прямо у підсвідомість читача, що приймаються нею без попереднього обдумування (принцип 25-го кадру).

  

Наведені цитати унаочнюють факт викривлення правди про алкоголь з боку його виробників. Чітко простежується, що конструювання реплік з таким підтекстом мимоволі підводить читача до сприймання спиртних наркотиків як корисних речовин. Також, ця інформація є доконано утопічною: з одного боку, всупереч науці автори стверджують, що вжиток алкогольних наркотиків корисний, а з другого – чомусь відкидаються юридичні закони, зокрема міжнародні⁶.

Уся писана історія людства (вавилонські глиняні таблички, єгипетські ієрогліфи, книги Буддизму, Біблія, Коран, і т.д.) виразно ілюструє нам, що дія алкогольних наркотиків на організм людини виключно пагубна і шкідлива. Але, якщо всупереч цього мова автора заходить про якісь «позитивні» дії алкоголю то, по-перше, він не відає правдою, і його знання про алкогольні хімікати порожні; друге, таку людину можна вважати злочинцем, оскільки вона пропагує антигуманні та антинаукові ідеї. Третє, якщо вже людина не осмислює хибності пишучи такі речі, тоді а) вона алкозалежна (або наркозалежна); б) поширюючи подібну інформацію вона зацікавлена (наприклад фінансово) в тому, щоби інші люди вживали спиртовмісні розчини.

  

Автори алкогольних міфів дуже часто посилаються на законодавство України. Тут, натрапляємо на витяги із законів, які, ніби то, підтверджують відповідність своїх алкогольних поглядів діючим легітимним нормам. Наприклад, міфічний британський «рівень негативної дії» узгоджується з українською інтерпретацією: «Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я».

Отож, можемо черговий раз впевнитися у тому, що в Україні алкогольні закони складають та приймають особи, в інтересах яких вини діють. У протилежному випадку, інформація такого штибу ніколи б не потрапила в мас-медіа – не було би ніякого сенсу її так галасливо проповідувати. Інакше кажучи, в нашій країні закон захищає алкоголь від дії людини, а не людину від дії алкоголю.

Частиною алкогольної ідеології є такі, на перший погляд, двозначні поняття: «помірна кількість», «нормальна кількість», «відповідальна кількість», «не перевищує норму», «добова/тижнева норма алкоголю» та багато-багато інших. Наприклад, автори статті зазначають, що при вживанні декількох порцій алкоголю багато людей відразу досягають, або перевищують «гранично допустиму» кількість. А вливання половини пляшки вина перевищує «щоденну норму» для чоловіка.

Чітко видно, що лише двома реченнями автори знівелювали столітній науковий факт: будь-яка «порція»/доза алкоголю є тільки шкідливою. Кожна така рекомендована «порція» наркотику – це майже миттєве відмирання сотень-тисяч мозкових, кров’яних, м’язових та інших видів клітин.

Алкогольні міфи багаті фразами на захист етаноловмісних речовин, але дуже бідні цифрами (у які важко повірити): кожна четверта смерть на нашій планеті спричинена вживанням алкогольних речовин, а це 2,3 млн. людей, або 3,7% від загальної смертності, і 4,4% від загального тягаря хвороб (на 2002 р.)⁷. В Україні кожного року від причин пов’язаних із вживанням алкогольних речовин помирає до 100 тис. людей; за 20 років незалежності це майже 5 млн.⁸ То хіба буває допустимою/відповідальною/поміркованою «норма» смертельної отрути? Чи можливо «допустимо вбивати» чи в «норму красти»? Або «культурно» давати хабарі? На жаль, ці питання залишаються без відповідей авторів.

Повернімося до аналізу статті. Слова «норма», «алкоголь» та «щоденна» фрагментарно вплетені приблизно у такий логічний контекст: «автори й спеціалісти стверджують, якщо вживати і не перевищувати норму, тоді все гаразд. Але якщо (не доведи випадок) вжити більше, то… (ви, певно, з іронією та сарказмом здогадалися) – «досягається гранично допустима кількість алкоголю, або перевищується»». Тобто, на думку спеціалістів, нічого шкідливого в цьому немає. А отже, автори інформації закликають вживати алкоголь, але з відмовкою – не перевищуючи «норму».

  

В алкогольних міфах напрочуд вдало замовчується багато приголомшливих фактів про фармакологію алкоголю та його здатність викликати звикання. Відзначимо, що після багаторічних ґрунтовних досліджень експертів Всесвітньої організації охорони здоров’я алкоголь був визнаний «психоактивною речовиною з відомою здатністю викликати залежність у людей та тварин»⁹.

Людина не може зненацька стати алкоголіком; для цього потрібен час. Вживання речовини відбувається не стрибкоподібними великими дозами, а поступово, від меншої до більшої. Виходячи тільки з цього міркування ми бачимо, що міфотворці закликають людей вживати в міру, «культурно», але ніяк не підтримувати тверезість, як норму життя. В жодному алкогольному міфі не знайти інформації про те, що кожна алкозалежна людина починала з кухля пива чи бокала вина, а закінчувала на кушетці психдиспансеру чи у морзі.

Прикладом насильницької гіпнотизації читача міфами про користь алкоголю, як не дивно, є слова на кшталт: «зловживання», «надмірне вживання», «перевищення норми» тощо. Пояснення доволі просте та банальне: факт вживання алкогольних речовин, за своєю природою – це зло. Адже в силу хімічних властивостей алкоголь – це токсична отрута; він, як не крути, не може принести нічого доброго. Будь-яке вживання алкоголю приносить тільки шкодить організму. Але автори і спеціалісти вважають, що вжиток більш як 8 одиниць алкоголю для чоловіків та більше 6 для жінок – це «зловживання», яке може спричинити захворювання серця, надлишкову вагу та рак. «Ліміт» етанолу для кожної людини, на думку вчених,  різний, і визначається віком, вагою, зростом та загальним станом здоров’я.

У подібних нарративах повністю завуальована експертна оцінка хімічної дії алкоголю. Проте, в наукових документах чітко сказано: алкоголь – це токсична, психотропна, мутагенна, тератогенна речовина, з дією котрої пов’язується близько 60 хвороб¹⁰.

В аналізованому уривку перше, що кидається до уваги – це фраза «вживання більше». У словесному ряді вона семантично побудована таким чином: «якщо пити більше, то людина захворіє, ожиріє, або доп’ється до раку, але якщо лімітовано – обходиться мовчанкою». Подібним чином автори подають відсутність пагубних наслідків.

Друге: ефемерний «ліміт алкоголю», який залежить від маси, віку та загального стану здоров’я наштовхує читача на твердження, що буцімто «для кожної людини кимось розраховано (щоправда невідомо ким, коли і де) ліміт алкоголевживання, який, нібито, повинен супроводжувати її у повсякденні». Подібна логіка є фундаментом абсолютної більшості алкогольних міфів, оскільки має експресивний характер. А це змушує підсвідомість читача за інерцією будувати висновки для відповіді й самоствердження.

Отже, в загальних рисах так виглядає алкогольний міф. Більшість із них закінчуються маркетингом торгових марок алкогольних речовин, в інтересах яких створено цей міф. Зокрема, «Цікава газета» подала 9 назв.

Ще одним варіантом закінчення алкогольного міфу є рекомендація фахівців-експертів, або авторів щодо кількості алкоголю, яку «потрібно вживати» людям: жінкам вони рекомендують не більше 14 одиниць алкоголю на тиждень, а чоловікам не більше 21.

Напевне тепер читач остаточно переконався у тому, що фразою «рекомендується вживати» підсумовується алкогольна наповненість подібних статейок.

Читання алкогольних міфів поміж рядків вказує їхню неспроможність витримати будь-яку критику. Таку інформацію червоною ниткою пронизує головна ідея: замість промоції нормального, здорового, тобто тверезого життя, промовистими словами експертів чоловікам і жінкам (а подекуди й дітям!) рекомендується вживати алкогольні речовини.

Копіткий аналіз такої інформації проливає світло в темноту поглядів і невігластво захисників доктрини «культури пиття». Це особи, які в міру свого несвідомого ставлення до алкоголю навіть гадки не мають про науковий (фаховий) підхід. Поготів, про який науковий підхід може йти мова, якщо у публікаторів таких матеріалів відсутнє елементарне гуманістичне світовідчуття. Тепер зрозуміло, що особи та медії, які продукують алкогольні міфи фінансово зацікавлені у розширенні кола своїх прихильників. Для них здорове та тверезе майбутнє нашого народу є пустим місцем. Адже їх перш за все цікавлять прибутки за рекламу тих чи інших алкогольних марок, пропаганду вживання (мас-медіа), а також розширення клієнтської бази (виробники).

  

Наданий час масштаб просування інтересів власників алкобізнесу набув широкого розмаху. Чітко бачимо, що для залучення до вживання алкогольних інтоксикантів все більшої кількості людей будь-який виробник цих речовин влаштовує справжню гонитву за кожним клієнтом. Стикаючись з алкогольними міфами в мас-медіа читач мимоволі може стати потенційним, ба навіть фактичним споживачем алкоголю. Сподіваюсь, наведена критична точка зору допоможе читачеві краще розібратися в інформаційних потоках, і відрізнити правду про алкоголь від брехні.

На даний час подібні статті часто зустрічаються в аматорських виданнях та «жовтій» пресі. Але за таких умов у недалекому майбутньому нас не повинна дивувати поява подібної інформації в академічних публікаціях, наприклад, медичної галузі.

Пам’ятаймо: якщо людина вважає себе соціальною істотою, особою, індивідом, але не мислить критично – вона є слухняною маріонеткою в руках закулісних ляльководів.

Дадаток. Фотокопія статті

1 Тут, і далі в тексті таке, на перший погляд, загальноприйняте поняття як «алкогольні напої» замінено словами на кшталт, «алкогольні речовини», «алкогольні отрути», «алкогольні хімікати», «спиртовмісні рідини» тощо. На думку автора, напоєм допустимо вважати поживну рідину, яка приносить користь людині, до прикладу, воду, сік, трав’яний чай. А шкідливі для людського організму рідкі сполуки, що за своєю природою є наркотиками допустимо називати не інакше як наркотики, речовини, хімікати тощо.

2 Заздалегідь перепрошую за те, що вказані вчені, насправді, можуть бути хорошими фахівцями
 у своїй галузі. Щоправда в нашому випадку їхні наукові напрацювання використовуються для популяризації вживання алкогольних речовин.

3 У перекладі з латини слово «cult» означає «вшанування».

4 Фек’яєр Ханс Олаф. АЛКОГОЛЬ ТА ІНШІ НАРКОТИКИ. МАГІЧНІ ЧИ ХІМІЧНІ
РЕЧОВИНИ? / Пер. з англ. К.С. Красовський. [Електронний ресурс]. Доступ: www.tvereza.info

5 Поняття «порція» горе-автори розуміють як відсотковий вміст спирту на одиницю ємкості. Наприклад, як сказано у статті, – «250-міліграмовий бокал вина з вмістом 14% алкоголю містить 3,5 одиниці» – т.зв. «порції».

6 Автор цих рядків вважає, що виробники алкогольних речовин та особи, які поширюють неправдиву інформацію в суспільстві, окрім вітчизняного законодавства порушують міжнародну Декларацію «Молодь і алкоголь». У 2-му та 5-му пунктах Декларації сказано: «Усі люди мають право на обґрунтовану та об’єктивну інформацію щодо наслідків вживання алкоголю для здоров’я, сім’ї та суспільства та просвітництво починаючи з ранніх років життя». Також, «Усі люди, котрі не бажають вживати алкоголь… мають право на захист від спонукування до вживання спиртних [речовин] (прим. автора – Я. С.)». Явне та грубе порушення цих норм бачимо в Україні, оскільки у виданнях власників алкобізнесу немає жодної згадки про походження алкоголю, його фармакологію, про шкоду алкоголю для організму, і т.д. Натомість алкогольні хімікати подаються лише в позитивному ключі.

7 Комитет экспертов ВОЗ по проблемам, связанным с потреблением алкоголя. (Серия технических докладов ВОЗ, №944). Второй доклад. – Женева, 10-13 октября 2006 г. – С.22; Стратегии сокращения вредного употребления алкоголя. Доклад Секретариата. Документ A61/13. 20 марта 2008 г. – С.1.

8 Особисті підрахунки автора на підставі зіставлення даних Держкомстату та Всесвітньої організації охорони здоров’я. Джерела: База даних ВООЗ (HFA-DB): http://data.euro.who.int/hfadb/profile/profile.php?w=1280&h=1024

База даних Держкомстату: http://www.ukrstat.gov.ua/

9 Комитет экспертов ВОЗ по проблемам, связанным с потреблением алкоголя. – С.8.

10 Там же. – С.8-9.