ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА У ТВЕРЕЗНИЦЬКОМУ РУСІ напр. ХІХ – поч. ХХ ст.

     Після Йосифа Сембратовича в 1882 р. митрополитом був обраний його родич Сильвестр Сембратович. Осмислюючи згубні наслідки вживання алкоголю, він видав «Звернення до вірних русинів католиків» (1885 р.), яким закликав молодь та увесь народ до тверезості і обмеженого вжитку алкоголю на хрестинах, похоронах або інших зібраннях.

       Куренда С. Сембратовича датована 1896 р. вносила зміни до статутів братств тверезості. Їм надавалася печатка та клейноди, а «братчикам» повністю заборонялося навіть сидіти за столом із наявністю алкогольних речовин(!). Це свідчить про глибинне розуміння митрополитом адаптивних факторів «алкогольного довкілля», головно їх згубного пливу на молодь. На початку ХХ ст. тверезницький рух розвивався із новими силами. 1901 р. його очолив видатний український гуманіст, меценат та патріот Андрей Шептицький, обраний галицьким митрополитом. «Пастирський лист до вірних Станіславської єпархії, даний у дні св. Пророка Іллі» виданий в 1899 р. Шептицьким, містив звернення до населення із закликом «працею, ощадністю та тверезістю усунути вбогість із нашого життя».
     Тверезий підхід А. Шептицького у вихованні молоді ілюструє його нота до семінаристів Богословської академії, якою суворо заборонялося вживання алкогольних речовин. Це робилося з метою виховати їх повними тверезниками, щоби у майбутньому молоді люди могли стати хорошими проповідниками тверезості серед пересічних людей.
Форма діяльності братств тверезості за часів митрополита А. Шептицького не змінилася щодо попереднього періоду: відозви, заклики, духовні послання до народу, а також місії тверезості з протиалкогольними і тверезими програмами. З кожним роком «братчики» напрацьовували щораз більший досвід та обсяг навчального матеріалу, а ряди тверезників поповнювалися новими членами. За деякими підрахунками в 1910–1913 рр. в галицькому краї діяло бл. 465 братств тверезості, нараховуючи 33–35 тис. осіб.
       Владика Андрей залишався поводирем духовної течії тверезницького руху до кінця свого життя. Більше того, митрополит фінансував, і був почесним членом протиалкогольного товариства «Відродження» (створене 1909 р.). Незважаючи на політичну кон’юнктуру А. Шептицький залишався вірним традиції тверезості закладеній Михайлом Левицьким у 1840-х рр. Великий митрополит пішов із життя 1944 р.; із ним відійшло століття тверезості в Галичині.
Після приєднання нашого краю до складу СРСР усі організації, в тому числі церковні, були заборонені. На довгий час був забутий тверезницький рух.
     Сьогодні, мабуть, як ніколи постала потреба донести ідею тверезості до українського суспільства, особливо до молоді, яка знищує себе легальними та доступними наркотиками – алкоголем, тютюном, деякими медикаментами, і, як закономірний наслідок – потопає в розпусті, блуді та дітовбивстві. Греко-католицька церква має глибоку історію боротьби за тверезість, яку потрібно донести до сучасного українця. Тільки тверезий народ може мати чисту душу; лише твереза Україна може стати великою. Будьмо тверезими, молімося, і Господь допоможе нам.
          Література
1. Лаба В. «Не пиймо, хлопці, – Україна просить». Історія боротьби галицьких українців за своє духовне визволення. – Львів, 2011.
2. Рудянин І.П. Грекокатолицьке духовенство в боротьбі тверезість у Східній Галичині (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Збірник навчальнометодичних матеріалів і наукових статей історичного факультету Волинського національного університету ім. Л. Українки. – Рівне, 2008.
3. Савчук Б. Корчма: алкогольна політика і рух тверезості в Західній Україні у ХІХ – 30х роках ХХ ст. – ІваноФранківськ, 2001.
4. Стасів Я.В. Рух тверезості у Східній Галичині в середині ХІХ – першій третині ХХ століття // Гілея: науковий вісник. – 2012. – Вип. №63.